Дитяча реабілітація
Дитяча реабілітація – це комплекс медичних, психологічних, педагогічних та соціальних заходів, спрямованих на відновлення або розвиток втрачених чи ще не сформованих функцій у дітей.
Її завдання - допомогти дитині максимально реалізувати свій потенціал, підготуватись до навчання, соціалізації та самостійного життя.
В Україні ця тема набуває особливої актуальності, адже діти є найбільш вразливою групою в умовах війни, соціальних криз та обмеженого доступу до якісних медичних послуг.
За даними ЮНІСЕФ близько 1,5 млн. дітей в Україні мають ризик розвитку різних проблем психічного здоров’я, також як депресія, тривожність та посттравматичний стресовий розлад.
Крім того, щороку тисячі дітей народжуються із вродженими захворюваннями чи отримують травми, що потребують довготривалої медичної та психологічної підтримки.
Це показує значну потребу в реабілітаційних послугах для дітей. Основні групи дітей, які потребують реабілітації:
- діти з інвалідністю (руховою, сенсорною, інтелектуальною);
- діти після важких захворювань чи травм;
- діти з розладами спектра аутизму та гіперактивністю;
- діти, які зазнали психологічних травм через війну чи втрату близьких;
В структурі інвалідності дитячого населення Житомирської області розлади психіки та поведінки займають ІІ рейтингове місце (20,8%), 1260 дітей.
На третьому місце хвороби центральної нервової системи – 792 дитини, що складає 13,1%.
Кількість дітей з інвалідністю щорічно зростає. Особливо турбують темпи зростання дітей з вродженими вадами розвитку, розладами психіки та поведінки, порушеннями нервової системи.
Дитячий церебральних параліч є найпоширенішою причиною інвалідності в розвинених країнах. Прямі та непрямі витрати на дитину з ДЦП у 3-4 рази вищі в порівнянні з звичайною дитиною.
Незважаючи на прогрес у медичному лікуванні, загальні показники поширеності (Україні - 2,11 на 1000 живонароджених; 2,09 на 1000 живонароджених в Житомирській області) за останні 20 років не зросли й не зменшилися. Проте під час детального дослідження загальної поширеності можна спостерігати її різке зростання у дітей з дуже низькою масою тіла при народженні та ранньою вагітністю. Причина ураження головного мозку, що проявляється клінічними ознаками ДЦП, як правило, зрозуміла, коли в анамнезі було відшарування плаценти зі значними серцево-респіраторними порушеннями, які спричиняють глобальне гіпоксично-ішемічне ураження мозку, що призводить до спастичного паралічу. Однак інколи етіологія (причина) може бути не такою чіткою як у недоношеної дитини з неускладненим стаціонарним перебігом і затримкою розвитку.
Нові реєстри даних свідчать про те, що більша частина дітей з ДЦП має багатофакторну етіологію внаслідок поєднання відомих факторів ризику. Розрізняють 5 основних категорій факторів ризику, пов’язаних з діагнозом ДЦП:
1. Передзачаття: такі проблеми у матері, як епілептичні судоми, інтелектуальна недостатність, захворювання щитоподібної залози (гіпер- та гіпотиреоїдизм), мертвонародження, або неонатальна смерть в анамнезі, материнський вік понад 40 років і низький соціально-економічний статус.
2. Допологовий період: вроджені дефекти, малий для гестаційного віку плід, низька маса тіла при народженні, захворювання матері підчас вагітності (респіраторні, серцеві, епілептичні судоми, дисфункція шийки матки, аномалії плаценти, аномалії об’єму навколоплідних вод, кровотечі у матері у ІІ та ІІ триместрах, гіпертонус, прееклампсія та хоріоамніоніт.
3. Під час пологів: пологова гіпоксія, забарвлення навколоплідних вод меконієм, аспірація меконію, аномальна тривалість пологів і передлежання плода.
4. Неонатальний період: судоми, респіраторний дистрес, гіпоглікемія, інфекції та жовтяниця.
5. Після пологів: інсульт, травма голови, бактеріальний менінгіт, дорожньо транспортна пригода.
Робота Мольнара в 1970-х роках заклала основу для майбутнього розвитку рухових характеристик на основі досягнення етапів розвитку, продемонструвавши, що коли дитина здатна самостійно сидіти у віці до 2-х років, або мати менше трьох примітивних рефлексів, наявних до 18-24 місяців, це є позитивним прогностичним фактором пересування, тоді як відсутність самостійного сидіння до 4-х років було негативним прогностичним фактором.
Для лікування пацієнта з ДЦП потрібна мультидисциплінарна команда, яка розуміє різні прояви цього стану, порушення моторного контролю, а також первинні та вторинні стани пов’язані з мультисистемним ураженням.
Важливо щоб сім’я і дитина були активними членами команди у процесі встановлення пріоритетів і цілей у контексті рівня ураження та віку дитини.
Попередня зосередженість на покращенні пов’язаних рухових порушень трансформувалась в обговорення того, як різні варіанти лікування вплинуть на індивідуальні функції кожної дитини.
Кінцевою метою будь-якого терапевтичного втручання є сприяння максимальному розвитку потенціалу дитини в моторній, когнитивній та соціальній сферах.
Напрями дитячої реабілітації:
1. Медична реабілітація – фізіотрерапія, лікувальна фізкультура, ерготерапія, логопедичні заняття.
2. Психологічна підтримка - індивідуальні та групові консультації, арт-терапія, казкотерапія, робота з травмою.
3. Соціальна адаптація – інтеграція в освітній простір, розвиток комунікативних навичок, інклюзія.
4. Освітня та педагогічна допомога – корекційно-розвивальні заняття, підтримка сімей, раннє втручання.
Наразі в Житомирські області проводиться ряд заходів щодо створення сучасного клієнто-орієтованого, сімейного-центричного, ефективного Child Центру (Сhildren's center), який надаватиме комплексні реабілітаційні послуги дітям та сім’ям, сприятиме їх соціальній інтеграції, покращенню якості життя, який став правонаступником обласного будинку дитини, історія якого сягає понад 100 років, де в 1996 році вперше серед будинків дитини в Україні (директор Урсуленко С.В.) було впроваджено проведення ранньої медико-соціальної реабілітації його вихованців.
В Child Центрі крім реабілітаційного відділення, стаціонарного передбачено функціонування відділення раннього втручання та паліативної допомоги. В планах будівництво стаціонарного басейну з встановленням стельової підвісної системи та підйомником для дітей з інвалідністю, створення кабінету гідрокінезотерапії, будівництво арт-студії, спортивного майданчику для альтернативних видів спорту.
За підтримки обласної державної адміністрації йде активний пошук фінансування реконструкції закладу.
Дитяча реабілітація в Україні сьогодні – це не лише медичне питання, а й стратегічне завдання для суспільства. Вона визначає наскільки успішними та соціально активними будуть майбутні покоління. Підтримка кожної дитини означає інвестицію в майбутнє країни.
В.о. директора
КНП «Центр медичної реабілітації
та паліативної допомоги дітям»
Житомирської обласної ради,
дитячий психіатр, дитячий невролог Тетяна ШЕВЧЕНКО